Ads Top

Іконотворчість в журналістиці не потрібна

Свобода слова
Учора подивився прямий ефір на ІСТV, на якому нардепи лаялися щодо телеканалу «Інтер», та визначали, кого із них той зробив депутатом.
У другій половині у студію пригнав клієнт «Сбєрбанку Росії» та друг російського олігарха Григоришина Сергій Лещенко. Ведучий одразу надав йому слово. «Корупція», - прокоментував таку можливість сам Лещенко. Далі він повторив це слово іще разів 20, перериваючись лише для того, щоб обізвати нардепа Княжицького «негідником», «мудаком»  і т. інше.
Але найбільше мене зацікавила самооцінка Лещенка. Тут претендент на платинову картку «Сбєрбанку Росії» без усілякої скромності заявив, що він, Мустафа та Седлецька – спадкоємці справи, розпочатої іще покійним Георгієм Гонгадзе. І що саме на них і тримається уся боротьба в журналістиці із корупцією в Україні.

Що тут скажеш. Він має рацію. Лещенко і справді заповнив нішу в журналістиці, яка спорожніла на певний час після убивства Гонгадзе. Однак треба іще знати, про яку саме нішу ідеться.
Люди, що безпосередньо працювали з Гонгадзе, досі не хочуть вголос до кінця чесно говорити про те, яким журналістом був їх покійний колега. Бо незручно. Про покійників у нас висловлюються або лише добре, або ж просто мовчать. Але щоб зрозуміти, яким той був насправді, - придивіться до Лещенка та Мустафи Найєма (до слова, колись винятково поважного журналіста у пулі Януковича).
Інша річ, що Гонгадзе у війні із режимом Кучми став жертвою жорстокого вбивства. Таке не підлягає забуттю і вимагає покарання.
Однак вбачати у загиблому ікону української журналістики... Це вже занадто. Бо насправді вона потрібна лише таким як Лещенко.
Василь Терещук

Комментариев нет:

Технологии Blogger.